Автор sho_adm 
Більше ніж просто клуб
Для Харкова «Металіст» — це не просто одинадцять гравців на футбольному полі. Це серцебиття першої столиці, символ її амбіцій та незламності. Свого часу цей клуб зумів розірвати дуополію Києва та Донецька, ставши тією самою «третьою силою», якої боялися гранди та поважали в Європі. Попри всі випробування, банкрутства та війну, жовте-сині кольори залишаються в ДНК харків’ян, які вірять: велике повернення на «палаючий» стадіон — лише питання часу.
Історичний фундамент: Від заводської команди до Кубка СРСР
Історія «Металіста» почалася не на професійних аренах, а в заводських цехах. У 1925 році при Харківському паровозобудівному заводі (нині завод імені Малишева) була створена команда під назвою ХПЗ. Саме цей рік вважається точкою відліку футбольної релігії міста.
Шлях до еліти був довгим. Клуб змінював назви («Дзержинець», «Авангард»), але справжнє обличчя почав набувати у 1967 році, отримавши назву «Металіст».
Головний тріумф радянської епохи
Найяскравіша сторінка того періоду — 1988 рік. Під керівництвом легендарного тренера Євгена Лемешка харків’яни зробили неможливе: у фіналі Кубка СРСР в Москві «Металіст» переграв московське «Торпедо» з рахунком 2:0. Голи Аджоєва та Баранова принесли Харкову перший серйозний трофей і путівку в європейський Кубок володарів кубків. Це був момент, коли про харківський футбол заговорили як про грізну силу, здатну на сенсації.
«Золота ера» Маркевича та Ярославського: Харківська футбольна революція
Якщо 1988 рік був спалахом, то період з 2005 по 2013 роки став справжнім сонячним вибухом. Прихід амбітного бізнесмена Олександра Ярославського та досвідченого стратега Мирона Маркевича перетворив середняка чемпіонату на європейський топ-клуб.
Становлення «третьої сили»
«Металіст» зробив те, що здавалося неможливим: він втрутився в багаторічну боротьбу за золото між київським «Динамо» та донецьким «Шахтарем». Шість бронзових нагород поспіль стали підтвердженням стабільності, а срібло сезону 2012/13 та вихід у кваліфікацію Ліги Чемпіонів — піком тієї команди.
Латиноамериканський карнавал
Харків став українською домівкою для талановитих легіонерів. Маркевич створив унікальний стиль гри — швидкий, технічний, заснований на короткому пасі. Імена цих гравців досі викликають захват:
- Тайсон та Марлос: майбутні зірки європейського масштабу.
- Клейтон Шав’єр: магістр штрафних ударів та мозок команди.
- Папа Гуйє: незмінна «скеля» в обороні.
- Марко Девич: «перший після бога» для харківських трибун, натуралізований українець, який забивав найважливіші голи.
Єврокубкові вечори
Стадіон «Металіст» став місцем, де падали європейські авторитети. Чвертьфінал Ліги Європи у 2012 році, перемоги над «Сампдорією», «Байєром» та «Бенфікою» змусили всю Європу вивчити, де знаходиться Харків. Гімн Ліги Європи під акомпанемент 40-тисячного стадіону — це були моменти чистого щастя.
Криза та зникнення: Коли зупинилося серце
На жаль, казка закінчилася раптово і болісно. У 2012 році власником клубу став Сергій Курченко, і це стало початком кінця.
- 2014 рік: Після подій Революції Гідності та втечі власника фінансування фактично припинилося. Клуб почав стрімко втрачати лідерів.
- Борги та санкції: Невиплачені зарплати та судові позови накопичувалися як снігова куля.
- 2016 рік: Офіційний «вирок». Через величезні борги «Металіст» не отримав атестат на участь у чемпіонаті України та втратив професійний статус.
Для мільйонного міста це була трагедія. Легендарний бренд фактично припинив існування на папері, але він залишився жити в серцях фанатів, які виходили на марші, щоб врятувати свою історію.
Реінкарнація: Один бренд, два шляхи
Після офіційного зникнення «Металіста» у 2016 році Харків опинився перед порожнечею. Проте футбол у місті не помер — він трансформувався у два різні проекти, що викликало чимало дискусій серед вболівальників.
- «Металіст 1925»: Створений групою активістів та колишніх функціонерів клубу. Вони обрали шлях «знизу» — від аматорів до Прем’єр-ліги, наголошуючи на тому, що клуб належить вболівальникам.
- Відродження бренду «Металіст»: У 2020 році з’явився ФК «Метал», який швидко став правонаступником старого «Металіста». У 2021 році Олександр Ярославський офіційно повернувся в гру, повернув емблему, назву та історію клубу. Стадіон знову заповнився, а команда почала стрімко змітати суперників у нижчих дивізіонах.
Це був період ейфорії: Харків знову жив мрією про Лігу Чемпіонів, а матчі Першої ліги збирали по 30-40 тисяч глядачів, що було абсолютним рекордом для України.
Сучасний стан та виклики війни
Повномасштабне вторгнення 2022 року вдруге зупинило футбольну казку Харкова. Місто, яке знаходиться під постійними обстрілами, втратило можливість приймати матчі на рідній арені.
- Життя в евакуації: Команда змушена була тренуватися та грати в Ужгороді та інших містах заходу України.
- Зміна вектору: Дорогі легіонери залишили клуб. Сьогодні «Металіст» — це команда молодих і амбітних українських гравців, вихованців власної академії. Клуб робить ставку на майбутнє, виживаючи в надскладних фінансових та безпекових умовах.
- Турнірна боротьба: Зараз клуб виступає у Першій лізі. Головне завдання — зберегти структуру та кадровий потенціал до того моменту, коли великий футбол зможе повернутися на стадіон у Харкові.
Вболівальники та інфраструктура: Чекаючи на повернення
Стадіон «Металіст», який приймав матчі Євро-2012, та сучасна тренувальна база у Високому — це активи світового рівня, які зараз чекають на своїх героїв. Харківський фанатський рух залишається одним із найвідданіших в Україні. Навіть під час війни фанати «Металіста» об’єдналися — багато хто з них зі зброєю в руках захищає рідне місто на фронті.
Чому історія триває?
Історія ФК «Металіст» — це справжні американські гірки. Від кубкових тріумфів СРСР до чвертьфіналу Ліги Європи, від банкрутства до відродження. Головний урок цих ста років футболу в Харкові простий: бренд можна знищити на папері, але неможливо вирвати з серця.
«Металіст» обов’язково повернеться. Повернеться на свій стадіон, почує ревіння трибун і знову змусить футбольну Україну рахуватися з Харковом. Бо «Металіст» — це і є Харків.