Голодомор як інструмент геноциду: боротьба за історичну правду та міжнародне визнання

Голодомор (буквально “убивство голодом”) — це трагічний період в історії України, пік якого припав на 1932–1933 роки. За ці 17 місяців від штучно спричиненого голоду, за різними оцінками, загинуло від 3,9 до 7 мільйонів українців.

Тривалий час радянська історіографія замовчувала або представляла Голодомор як “неврожай” чи “труднощі колективізації”. Однак сучасні дослідження, засновані на розсекречених архівах, однозначно підтверджують: це був спланований акт, спрямований проти українського селянства та національної ідентичності, що дозволяє кваліфікувати його як геноцид.

Центральна ідея: Голодомор був не наслідком економічного колапсу чи неврожаю, а прямим результатом політичних рішень, спрямованих на придушення українського національного опору та знищення соціального базису незалежної селянської України.

Механізми штучного голоду (1932–1933)

Голод не був стихійним лихом; його було створено шляхом скоординованих дій радянського керівництва, насамперед за прямою вказівкою Йосипа Сталіна.

Надмірні та нереалістичні хлібозаготівлі

Ключовим механізмом став план хлібозаготівель. У 1932 році, коли врожай був значно нижчим за середній, Москва встановила для УСРР нездійсненні квоти на здачу зерна. Ці квоти, розраховані на вивезення, перевищували реальні можливості республіки.

• Вилучення всього продовольства: Якщо після вилучення зерна план не виконувався, місцеві активісти та спеціальні загони приступали до “зачистки” селянських дворів, вилучаючи не лише насіннєвий фонд, а й будь-які інші продукти харчування: картоплю, буряк, бобові, сало. Це було рівнозначно смертному вироку.

Закон про п’ять колосків

Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року, відома як “Закон про п’ять колосків”, стала символом жорстокості. Вона передбачала суворе покарання (до 10 років позбавлення волі або розстріл) за “розкрадання соціалістичної власності”, навіть якщо це було кілька колосків, зібраних на колгоспному полі для порятунку від голоду. Закон фактично криміналізував спроби самопорятунку селян.

Блокада та Чорні дошки

Одним із найбільш переконливих доказів штучного характеру голоду стало запровадження режиму блокади:

• Внутрішня блокада: Навесні 1933 року спеціальні загони НКВС і міліції повністю блокували кордони УСРР, а також кордони областей, які найбільше постраждали від голоду. Селянам, які намагалися виїхати в інші регіони СРСР (де продовольство було), щоб знайти їжу, не давали можливості залишити свої села.
• “Чорні дошки”: Запроваджувалися списки “саботуючих” колгоспів та сіл (“Чорні дошки”). Потрапляння до такого списку означало повну ізоляцію: припинялися постачання будь-яких товарів, вивозилося все продовольство, заборонялася торгівля, а люди фактично залишалися помирати на місці.

Голодомор як акт геноциду

Сучасна українська та значна частина міжнародної історіографії розглядають Голодомор саме в межах Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948).

Визначення ООН та елемент наміру

Згідно з Статтею II Конвенції ООН, геноцид означає дії, які вчиняються “з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”.

У випадку Голодомору намір Сталіна та його оточення полягав у наступному:

• Знищення українського селянства: Селяни були носіями української культури, мови та традицій, а також головною силою опору колективізації та русифікації. Їхнє знищення було прямим ударом по українській національній групі.
• Придушення національного відродження: Голодомор став кульмінацією репресивної політики, спрямованої на знищення української інтелігенції, духовенства та всіх, хто боровся за культурну чи політичну автономію.

Порівняння з іншими злочинами

На відміну від багатьох випадків масового голоду, спричиненого посухою чи війною, Голодомор стався в період миру та в умовах, коли в інших регіонах СРСР, а також у самій Україні (наприклад, у великих містах, куди постачалося продовольство) голоду не було. Ба більше, зерно, вилучене в українських селян, активно експортувалося за кордон для отримання валюти.

Міжнародне визнання та юридичний статус

Боротьба за визнання Голодомору геноцидом є важливою частиною зусиль із відновлення історичної справедливості та запобігання повторенню подібних злочинів.

Замовчування та перші кроки до правди

У СРСР тема Голодомору була суворо табуйована аж до кінця 1980-х років. Перші свідчення та дослідження проводилися українською діаспорою на Заході (США, Канада).

• Комісія Конгресу США (1988): Була створена перша офіційна комісія у США під керівництвом Джеймса Мейса, яка дійшла висновку, що Голодомор був актом геноциду, скоєним проти української нації.
• Україна (2006): Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, який офіційно визнав його геноцидом українського народу.

Аналіз юридичного статусу у світі

На сьогоднішній день (кінець 2024 року) понад 35 країн світу визнали Голодомор актом геноциду, скоєним радянським тоталітарним режимом. Серед них:

• США, Канада (де проживає велика українська діаспора).
• Більшість країн Європейського Союзу (включно з Польщею, Чехією, Німеччиною, Францією).
• Австралія, Мексика, Бразилія та інші.

Міжнародні організації також висловлюють свою позицію:

• ООН: Резолюції ООН визнають Голодомор “національною трагедією українського народу”, але формулювання “геноцид” часто блокується через політичний опір деяких країн.
• Європейський парламент: Ухвалив резолюції, які визнають Голодомор геноцидом.

Складнощі юридичного переслідування

Незважаючи на широке міжнародне визнання, притягнення винних до юридичної відповідальності за Конвенцією про геноцид (1948) неможливе. Це пов’язано з тим, що:

1. Усі організатори злочину (Сталін, Молотов, Каганович та ін.) давно померли.
2. На момент скоєння злочину (1932–1933 рр.) Конвенція ООН ще не існувала, хоча злочини проти людяності вже визнавалися міжнародним правом.

Проте, визнання Голодомору геноцидом має величезне моральне та політичне значення, встановлюючи історичну істину.

Висновок: Пам’ять як гарантія майбутнього

Голодомор є однією з найстрашніших сторінок в історії 20-го століття та ключовим елементом у формуванні сучасної української політичної нації. Пам’ять про нього — це не просто данина поваги загиблим, а й політичний акт утвердження права українського народу на існування та незалежність.

Боротьба за визнання Голодомору геноцидом продовжується та є частиною глобального процесу деколонізації історії та протидії спробам виправдати тоталітарні режими.